|
Нарешті й наші науковці, хоча й почасти, здобувають можливість працювати так, як їхні колеги на Заході. Найсолідніші фірми мають честь (чи скоріше змогу) запрошувати їх для консультацій. А піонерських розробок у нас, у Києві, чимало. І коли б ставлення до науки свого часу не було б таким зверхнім, то й українські вчені мали б нині набагато більшу вагу в науковому світі.
Скажімо, ще у 70-ті роки на Україні багато робіт було виконано з проблем кераміки. Ідеї тоді висловлено революційні, і вони виявилися реальними для впровадження. Та не знайшли вчені підтримки у «великої» науки і фінансувалися ці роботи вряди-годи. Відтак через відставання з технологіями (у нас досі немає на чому виробляти високоякісну кераміку) й зупинилися лише на дослідно-пошуковій частині. А в інших країнах пішли далі й уже споживчий ринок заполонили товари з кераміки.
Завідуючий відділом міцності керамічних матеріалів Інституту проблем міцності АН УРСР Г.А. Гогоці поклав переді мною ножиці. Вони мені чомусь нагадали іграшкові. Принаймні, схожі з пластмасовими – дитячими. Починаю різати ними папір, потім беруся за картон – нема проблем.
- Хоча вони й керамічні, але міцніші за металеві, - говорить Георгій Антонович. – Виготовлені, на жаль, не у нас. Провідним виробником кераміки у світі сьогодні стає австралійська фірма «Нілкра- корпорейшн». Коли австралійці почали добувати сировину й всерйоз взялися за виготовлення кераміки, то запросили до співробітництва найвідоміших у цій царині вчених. До Австралії перебрався канадець Рональд Гарві та голландець Річард Хінікі. «Нілкра-корпорейшн» зробила, вважаю, правильний вибір – адже майбутнє справді за керамікою. Не злічити галузей, де її можна використовувати. Вже розроблено керамічні дигуни, протези, радіодеталі. При добуванні нафти з підземних свердловин сталеві труби, що іржавіють, з успіхом замінюють керамічні.
|
|
Фірма «Нілкра-корпорейшн» зацікавилася й роботами, які ведуться в Інституті проблем міцності АН УРСР. Тут розроблено й виготовлено дослідні зразки приладів для визначення міцності й стійкості кераміних сплавів. Аналогів їм у світі немає. І коли з фірми привезли для оцінки приладів свої вироби, перевірені в лабораторіях інших країн, австралійці були вражені: на незграбних на перший погляд раянських дослідних зразках значно швидше й з більшою точністю були визначені параметри, що їх цікавили.
Оминути увагою цей факт бізнесмени, звісно, не могли. І Георгій Антонович відвідав фірму офіційно як консультант – його запрошували для допомоги в розробці промислової технології виготовлення високоякісної кераміки. Раніше поїхати за кордон можна було хіба що на якусь конференцію, і говорити дозволялося лише за текстом доповіді – залітованим, на який складено відповідні акти експертизи, що там «нічого такого» немає. Усе боялися, що на Заході поцуплять якусь ідею. Дотримувалися принципу: і сам не гам, і другому не дам. І дотрималися...
От у випадку з керамікою: й ідеї маємо, і дослідні зразки техніки маємо, але головного – самої кераміки – масово й не маємо. Бізнесмени готові за все це платити гроші. І не малі. Бо це те, що принесе ще більші прибутки. А ми тим часом десь у міністерствах і відомствах перекладаємо з теки в теку папери, узгоджуючи восьмий рік програму робіт з кераміки. А тоді ще й шукаємо крайнього, з якого сподіваємося спитати: і чого ж ми такі бідні?
Олександр СИДОРЕНКО
|
